Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 32 —

В якому ви сучасними думками
Відбили те, що тичиться до вас.
Від цього деколи заломиш тільки руки,
Тікав би в світ за очі зперед вас.
То смітники, не висліди науки, —
Не «правди», про які говорите нераз.
Засади ваші, правила, методи —
Хиба для кукол сталиби в пригоді.
 Ваґнер: А світ!? Всі тайни духа й серця —
Про це хотів би кождий щось узнати!
 Фавст: А щож то в вас пізнанням зветься?
Хто міг би немовля йогож імям назвати?
Тих декілька, що дещо з цього знали,
Та з дурноти сердець не берегли
І все до крихти другим розказали, —
Тих вже давно побили, розпяли.
Вже пізна ніч... Тому даруйте, друже,
Що ми розмову перервем цей раз.
 Ваґнер: А я би й ніч не спав. До серця дуже
Мені припала ця розмова в вас.
А завтра, перший день Великодня, час вільний, —
Позвольте вас про дещо розпитати!
До всіх наук я дуже вже прихильний.
Хоч знаю не одно, та все хотів би знати. (Виходить).
 Фавст (сам): Як цеї голови ще держаться надії,
Що над обгрпзками куняє по куткам,
Жадібною рукою шукає скарбів там, —
А знайде червяка. — Бог знає, як зрадіє!
 Чогож слова нікчемні та слабі
Лунали тут, де дух зявивсь мені?
А в тім, — на цей раз дякую тобі.
Наймізерніший зміж синів землі!
Мене ти вирвав з рук одчаю,
Я мало що без памяти не впав.
Який взличній привид! відчуваю.
Що перед ним я карликом стояв.
 Я, образ Бога, що в думках ясних
Вже долітав до світлої мелі.
До правди вічної вже думав був дійти.
Що збувся всіх пересудів земних,
Я, вищий янгола, котрого вільна сила.
Здавалося, до вічности пливе,
Що в собі зародки безсмертності носила.
Покараний за все! — Мене мов підкосило
Одно могутнє слово громове.
Не смію я рівнятися з тобою.
Хоч міг тебе прикликати душою.