Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/46

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 33 —

Та сил не мав, затримати тебе.
В ту незабутнюю хвилину
Я був таким в великим і малим:
А ти зіпхнув мене в долину
На гру непевностям земним.
Хто відповість мені, якої ждати долі?
Чи йти за покликом чуття?
Ах, наші вчинки всі, так само як і болі
Гальмують тільки хід життя!
 До кращого, що з неба ми дістали.
Мізерію свою додаємо.
Як на добрі отсего світу стали,
То все найкраще блудом ми звемо.
А дивні почуття, що дали нам життя.
В суєтності землі пропадуть без пуття.
Коли фантазія лиш силами надій
До вічности орлиним льотом лине,
То хутко тут не стане місця їй.
Як вир життя рожеві мрії скине.
Журба засяде в серці, аж на дні.
І викликає там страждання потайні.
Відгонить радощі і не дає спокою,
Щодня ховається під маскою новою.
То в дім обернеться, то в жінку, то в дитину,
В огонь, чи в воду труту, ніж; —
Чого нема, ти перед тим тремтиш,
А те, що в тебе є, оплакуєш невпинно.
 Не рівний я Богам! Нема чого й тужить...
Я той червяк, що в поросі лежить,
І глину їсть і глини не покине,
Аж доки від пяти мандрівника не згине.
 Хибаж не порох стіни ці мої,
Ці сотні поличок навколо мене?
Цей стародавній хлам, де стільки гнилі, тлі, —
Де я прожив життя своє нужденне?
Чи тут я знайду те, чого так прагнуть груди?
Що прочитаю я в оцих стосотнях книг?
Що вічно люди мучилися всюди.
І що щасливих крапля серед них?
Смієшся з мене, черепе порожній!
Колись і в тобі може тліли ці думки.
До правди мав і ти порив непереможний,
А завертав на блудні стежечки?!
Ви, прилади з колесами й вальцями,
Глузуєте зі всіх моїх думок.
Я був під брамою, а ви були ключами. —

Не відчинили ви, бо добрий був замок.