Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/58

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 45 —

А заговориш, прибіжить до ніг.
Загубиш щось. він знайде шкоду.
За палицю кинеться і в воду.
 Фавст: Ти правду мав; дрессовка тут сама,
А духа в нім ні крихточки нема.
 Ваґнер: Собаці, що дрессовку має,
І мудрий чоловік сприяє.
Цей пес твоєї ласки заслужив.
Якийсь студент цих штук його навчив.

(Вони входять в міську браму.)

КАБІНЕТ ФАВСТА.
Фавст з пудлем виходить.

 Покинув я поля і луки,
 Що вснули в темряві нічній,
 І знов святі колишні муки
 В душі збудилися моїй
 І дикі прагнення заснули,
 І не бурлить по жилах кров,
 Думки про Бога зворухнули
 В душі до ближнього любов.
Будь тихо, пудлю! Не бігай там і тут!
Не нишпори! Чого ти на порозі?
Приляж за печею! Отам твій кут.
Такої подушки не було на дорозі.
Де ми зустрілися. За втіху.
Яку ти дав мені, я взяв тебе сюди.
Прийми як слід мою опіку!
Будь чемний гість! Тихесенько сиди!
 Як тільки в келії заблима
 Лямпадки сяєво слабе,
 Витає радісна хвилина
 В душі, що знає вже себе.
 І знов думки мої снуються,
 Надія знову зацвіла,
 І до життя всі мрії рвуться,
 І прагнуть щастя джерела.
Пудлю, не гаркай! До звуків роскішних,
Що душу мою обступили так щільно,
Звукам собачим мішатись не вільно.
Ми вже привикли, що людям є смішно
З того, чого не зрозуміли;
Краси й добра вони збагнуть не вміли,
Їм важко це, тож брешуть з переляку.
Чи не на теж і ти гарчиш, собако?