Альтмаєр: Тpa-ля, тра-ля, ра-ра!
Фрош: Гортанки всі настроєні якраз!
(співає): Державо римська і свята.
Як держишся її при купі?
Брандер: Погана пісня! Тьфу. — це пісня політична!
Паршива! помоліться Богу нелукаво.
Що вам не треба дбать про цю святу державу!
Я думаю: щаслива доленька моя, '
Що канцлером і кайзером не я.
А голову і ми таки повинні мати.
Давайте, будем вибірати!
Ви знаєте, які прикмети тут потрібні. —
Вирішуйте, хто здібний?!
Фрош (співає): В гору, в гору, жайворонки враз!
Поклоніться милій сто тисяч раз!
Зібель: Поклони їй? о ні! про це й не хочу чути!
Фрош: Поклін ще й поцілунок мусить бути!
(співає): Одчини! в тиші нічній.
Одчини! то милий твій!
Зачини! Вже білий день!
Зібель: Так, так хвали та слав! виспівуй їй пісень!
Та буде ще колись утіха в мене.
Звела вона мене, зведе й тебе напевне.
Хай домовик коханком буде їй.
На роздоріжжі заздриться на неї!
А з Лисої гори хай цап хіба старий,
Тікаючи, «добраніч» їй заблеє!
А хлопець чесний, молодий
Занадто добрий задля неї!
Про привітання я не хочу й знати,
Хіба би шиби їй повибивати.
Брандер (бє кулаком в стій): Послухайте мене! Мовчать!
Признайте це, я знаю жить, панове!
Раз тут закохані сидять.
Я мушу їм нове щось заспівать.
Щось на «добраніч» гарне та чудове!
Ця пісенька нового крою, —
А ви гуртом підтягуйте за мною!
Що їла сала й масла,
Як доктор Лютер черевце
Чималеньке запасла.
Кухарка дала їй мишак.
Їй стало в світі тісно так, —
Невжеж то від кохання?
