Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/82

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 69 —

 Хор (весело): «Невжеж то від кохання».
 Брандер: Біжить сюди, біжить туди,
Пє з кождої калюжі,
Ніяк не збудеться біди,
Болить її ще й дуже.
 Скакала. — дикий то танець.
 Та хутко їй прийшов кінець,
 Невжеж то від кохання?
 Хор: Невжеж то від кохання?
 Брандер: Прибігла в кухню в білий день,
І впала на підлогу.
Стогнала важко цілий день
І душу дала Богу.
 Сміється кухня тай двірня,
 Ага! Сказилася дурна.
 Невжеж то від кохання?
 Хор: Невжеж то від кохання?
 Зібель: І справді втіха для дурних!
Це в них мистецтвом має бути!
Щурам та мишам підсипать отрути!
 Брандер: А відколи ласкавий ти до них?
 Альтмаєр: Ах, лисоголовий пузачу!
Тобі мишей нещасних жаль стає, —
В роспухлій миші справді бачу
Якраз подобіє твоє.

(Фавст і Мефістофель приходять).

 Мефістофель (до Фавста): Передовсім нам треба завитати
В веселе товариство. Цей народ
Навчить тебе, як жити без турбот.
У них щодня, як бачиш, свято.
З безжурністю та дрібкою ума —
Танцює, крутиться кумпанія завзята.
Мов за хвостом малі котята.
Як тільки болю голови нема, -
Та ще шинкар боргує їм вина,
То їм на цілий світ начхати!
 Брандер (вказуючи на Фавста і Мефістофеля):
Ці тільки що приїхали мабуть;
По їх манєрах незвичайних знати.
Вони й годинки не пробули тут.
 Фрош: Що правда, міста вже над Липськ не відшукати!
Це наш малий Париж, а в нім окремий люд
 Зібель: За кого ти вважаєш їх?
Фрош: Це ви лишіть мені! При повній склянці трунку
Я хутко випробую в них,
Як тільки схочу, що найтоньшу струнку.