Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 84 —
ВЕЧІР.
Маленька чистенька кімнатка.
Маргарета заплітає і завязує коси.

 Маргарета: Я вже би дала щось, колиб узнать мені,
Що то сьогодня був за пан.-
У нього дійсно гарний стан.
Мабуть з шляхетської сімї;
Це вже з обличча можна прочитати, —
А тоб і не посмів так сміливо займати, (виходить).

Мефістофель і Фавст.

 Мефістофель: Ввіходь! тихесенько, — сюди!
 Фавст (по деякому мовчанні): Я буду сам, а ти вже йди!
 Мефістофель (озираючись): Не всі з дівчат такі до чистоти.

(виходить).

 Фавст (оглядуючи кімнату): Витай, о сутінку святий!
Ти тут живеш, як в Божім храмі.
Солодкий біль, що серце рве з грудей,
Я заспокою мріями, думками.
Тут віє духом супокою.
Порядку, миру, простоти.
Таке багацтво з бідністю такою!
В такій вязниці — скільки красоти!
 (Кидається в старе шкурятяне крісло коло постелі.)
Прийми й мене, так як колись дідів
Чи в щасті чи в журбі приймало ти в спокою!
Нераз немов на троні батько тут сидів,
Окружений дітей веселою юрбою.
Тут може й ти, в подяці за «христа»,
Моє кохання, з повними щічками
Нераз тулила дорогі уста —
До рук сухих дідусевих так само.
Я чую дух твій, дівчино моя.
Він наді мною в повноті й порядку.
Мов матінка навчає він що-дня,
Щоб ти на стіт послала скатерть гладку,
Та щоб піском була посипала земля.
Кохана ручка янгольська твоя
Домівку цю на рай переробляє,
А тут — (піднімає заслонку над ліжком)
Мені якийсь святий, небесний жах
Всю душу солодко проймає!
Природо! ти створила в легких снах
Тут янгола, що кращого немає;
Отут в теплі ховалося дитя,
Отут здіймались груди ніжні,