— Як наскочила на нас татарва, та такого їх багато, як хмара облягли нас. Як же заходилися наших сікти!.. Ну й наші добру одсіч їм давали! Сам Хведір Безрідний скільки їх положив!..
— Ой, матінко Божа! — скрикнула молоденька, чорнявенька дівчина.
— Та тільки ж дуже їх багато було — так і сунуть! Ну й полягли наші всі до одного, усіх татари посікли та постріляли. Сам тільки я живий зостався.
— А Хведір Безрідний?
— І Хведора Безрідного посікли та порубали, там надъ Дніпром тепер спочиває. Високу-високу могилу козацтво йому насипало, бо добрий лицарь був!.. А в головах спис устромили і хустиною гаптованою перев'язали. Мабуть дівчина йому вигаптувала, у Січ виряжаючи.
— Ох!.. — застогнала чорнявенька дівчина і похилилася, зомлівши.
І вона прийшла сюди аж із Острогу, стрівати свого Хведорка… Та й почула, що вже ніколи його не побачить…
Час минав і Сагайдачний здобував собі все більшої слави. Ще не раз водив він козаків на татар та турків. Після Кафи та Синопу козаки під його приводом спалили Трапезонт і навіть попалили та зруйнували передмістя в Цареграді, столиці султана турецького; дався він у знаки і Орді татарській під Перекопом. Ніколи не робили козаки такої великої шкоди татарам та туркам, як під приводом Сагайдачного.
Військо козацьке при йому зросло більш ніж
