удесятеро. Він міг водити в бій 50 тисяч козаків, навіть і більше.
І не помилилася Україна, вибравши Сагайдачного своїм гетьманом. Розумний, освічений, він добре розумів, що на Україну чигають усі сусіди: і Польща, і Московщина, і турки з татарами. Треба було добре знатися на політиці, щоб не попустити розшарпати Україну. І Сагайдачний справді добре знався на політиці, бо за його гетьманування не тільки не розшарпано Україну, а ще навіть і її ласки запобігали сусіди.
От і року 1618 польський королевич Володислав пішов з військом у Московщину, хотів там царювати. Та недобре свою силу порахував і, дійшовши до Москви, опинився в дуже прикрому становищу. Наймане військо вимагало грошей, а в королевича їх не було. Тоді за малим не все військо пішло од його, покинувши його з невеликою купкою людей у ворожому краї. Бачивши таке лихо, почала Польща прохати помочі в Сагайдачного. Сагайдачний згодився; це було йому на руку, бо, допомагаючи Польщі, він міг вимагати і од неї чогось для Вкраїни і в той же час міг показати Москві, що козацтво — то сила не мала.
Двадцять тисяч козаків повів Сагайдачний на поміч королевичові. Взяв він два московські городи: Ливни та Єлець, побив московське військо, що під приводом воєвод Пожарського та Волконського спробувало заступити йому шлях, перейшов велику ріку Оку і прийшов у табор до Володислава. Мабуть королевичові перехотілося вже стати царем московським, бо вже не добувався того царювання, а безпешно вернувся додому з козацьким військом.
Та мало ще було берегти Україну, щоб її не розшарпали сусіди. Ще треба було панам поль-
