ським та пополяченим панам українським недозволяти гнобити український народ, не дозволяти католицькому та уніятському духовенству кривдити православних. Сагайдачний це й робив: маючи під своєю рукою таке велике козацьке військо, він прискромлював і панів, і духовенство. Був такий час, що Україна зосталася без вищого православного духовенства, бо архиреї православні стали уніятами. З цього могло повстати велике лихо, бо народ хотів додержувати свої старої православної віри, хотів і духовенство своє мати. Сагайдачний умовив патриярха висвятити на Вкраїну православного митрополита і п'ятьох архиреїв.
Звичайно полякам це вельми не сподобалося, та вони вже не завели сварки, бо саме тоді треба їм було помочі від козацтва — турки на їх насували.
Турецький султан Осман з величезним військом став над Дністром, щоб звідти йти на Польщу. Перелякалася Польща, та й було чого: король польський насилу настягав 57 тисячів війська, а султан привів півмілійона турків та татар. Королевич Володислав та гетьман польський Ходкевич отаборилися з тим своїм військом під Хотином. Та в Польщі добре розуміли, що нічого вони з тим військом не вдіють. Треба було помочі, треба було прохати Сагайдачного рятувати Польщу од лиха. Згодився Сагайдачний, та тільки не дурно: вимагав, щоб Польща більших вольностей Україні дала ніж досі вона мала. Не вельми це до смаку полякам було, та вже мусили згодитися. Тоді рушив Сагайдачний із військом під Хотин.
Не вельми велике військо привів туди Сагайдачний: сорок тисяч козаків; та добре вміло воно воювати під приводом Сагайдачного. Серед козаків були і давні наші знайомі: військовий писарь
