— У! лихо його матері! які ж то хороші сукна! — скрикнув хтось — і вся громада загула, дивуючися на гарні подарунки.
Другого дні в Січі був великий галас: вибірано нового кошового. Серед козацтва йшла колотнеча. Галасували, лаялися, подекуди навіть бряжчала зброя, — то вже запальніші хапалися за шаблі. Козакам хотілося вже морем погуляти, татарву та турків пошарпати, то й хотіли такого кошового вибрати, щоб повів військо в морський похід.
Московські посли боялися навіть вийти з куреня і здалека дивилися на Січовий майдан. А на майдані клекотіло як під велику бурю на морі. Військо поділилося на партії і кожна партія вигукувала прізвище свого кандидата.
— Старого Нечая! — кричали одні.
— Небабу Хвилона! — кричали инші. — Небаба добрий козак!
— К бісу з Небабою! Нечая!..
— Небабу!
— Небабу! Небабу!..
Видно було, що Небабини прихильники беруть гору Сам він стояв осторонь і, моргаючи сивим усом, спокійно запалював „гаспидську люльку“.
А серед козаків уже доходило до справжньої баталії: прихильники Нечаєви та Небабини вже дзвеніли голими шаблями.
Тоді виступив Петро Сагайдачний. Козаки на цей час зовсім про його забули.
— Вельможна громадо! — гукнув він. Голос у його був такий дужий, що аж дивно було, як
