у такому схудлому тілі може бути такий дужий гучний голос. — Вельможна громадо! Послухайте мене, братчики!
— Сагайдачний! Сагайдак! — загукали козаки — А ну, що він скаже?
— Сагайдачний! Сагайдачний, братці! Послухаємо, що Сагайдак скаже!
Козацтво вщухло, всім хотілося почути, що скаже Сагайдачний.
— Хлопці, що краще: московські личаки, чи урецькі чоботи-сап'янці? — спитав Сагайдачний.
— Авжеж чоботи-сап'янці!
— Та чоботи ж, батьку! Хай їм трясця, московським личакам!
— Гаразд, чоботи, то й чоботи! А неволя, дітки, яка?
— Татарська та турецька, батьку! — весело відповіли козаки. Вони почали розуміти, куди гне Сагайдачний.
— А хто, дітки, в татарській та в турецькій неволі? — допитувався Сагайдачний.
— Та наші ж люде, батьку.
— Гаразд! А чайки в нас нащо? У Московщину пливти?
Козаки зареготали. Пливти в Московщину! Та там же й моря нема, а сами ліси та личаки.
— Ні, батьку, чайки в нас на татарву та на турещину.
Деякі з козацтва почали гукати:
— Так хай же Сагайдачний і веде нас у море!
— Геть Небабу! Геть Нечая! Хай Сагайдак отаманує!
— Сагайдачного! Сагайдачного, братця, виберемо! Хай він веде нас невільників визволяти!
— Сагайдачному булаву!… До булави треба голови, а в його розумна голова!
