— „Вертоградъ духовный“ друкуємо, „Ліствицю до раю“.
— Ну, коли вертоград, то певне щось добре, — сказав Омелько.
Трохи осторонь од Омелька, біля манесенької кабички, сидів молодий вусатий запорожець. Він наклав свинцю у залізну ложку з дерев'яним держалном і держав її над вогнем, щоб свинець ростопився. На колінах у його лежало щось ніби надрізані ножиці, — то була формочка на кулі, а біля його стояла велика миска з водою.
Як свинець ростопився, запорожець перехрестився і вилив його в формочку. У мисці засичало — то перша куля впала в воду.
— Перша куля во ім'я Отця! — промовив запорожець.
— Амінь! — додав Омелько, моргнувши вусом.
Молодий парубок, той, що оповідав, які книжки друкують в острозькій друкарні, підійшов подивитися, як запорожець виливає кулі. Підійшов і Рябко і, махаючи хвостом, почав нюхати миску.
— Друга куля во ім'я Сина! — знову сказав запорожець.
— Ще амінь! — додав Омелько.
— Третя куля во ім'я Духа святого!
Запорожець перебрав усіх відомих йому святих — і Богородицю, і Покрову, і святу П'ятницю, і Миколу, і Йвана Головосіку, і святого Юрка, і во ім'я кожного вилив кулю.
— А добрі кулі? — спитав парубок, витягши кулю з води і роздивляючися на неї.
— Добрі, брате, такі добрі, що в самісіньке око влучатимуть, — одказав, усміхаючись, запорожець.
