Сторінка:Гетьман Петро Сагайдачний (1922).djvu/4

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ними ніби попівськими рукавами. В такій одежі ходили тоді в Московії, а звалася вона „охабень“.

У чоловічка був і товариш; на тому „охабень“ був блакитний з червоними китицями. Обидва вони сиділи на якомусь пакункові. Люде ті були посли од московського царя до запорозького війська.

 — Та то пороги ревуть, пане дяче[1], — одказав москалеві сивоусий козак, що сидів долі, підобгавши ноги і смоктав люльку.

 — Пороги? Но́ли они недалече?

 — Та вже недалечко... От гаспидська люлька, — знову погаслаї..

Дяк устав і, захистивши від сонця очі рукою, неспокійно дивився наперед, а сивоусий козак витяг кремінь, губку та кресало і заходився кресати, лаючи гаспидську люльку, що все гасне.

А спереду гуло та ревло все дужче. Старий козак у росхристаній сорочці з загорілими волохатими грудьми, що стояв біля стерна на передньому байдаці, накерував його саме насеред течії.

 — А ну, хлопці, разом! — гукнув він.

На байдаці було дванадцятеро гребців. Зачувши наказ, вони разом глибоко зачепили веслами воду, одкинулися назад, знов нахилилися наперед, глибоко заганяючи весла в воду і знов одкинулися назад. Байдак линув, мов крилатий птах...

 — А ну, соколята, ще раз! ще раз! — погукував старий стирник.

Перелякані московські посли дивилися то на гребців, то на стирника, то на страшну річку. А Дніпро справді ставав страшний. Щось ніби пірнало в йому і знов виринало, мов білі ягнятка

  1. Дяками в Московщині звалися урядові люде, чиновники.