нагаєм. Шпички повгорожувалися коням у спини, і вони як несамовиті полетіли степом.
Гони були зовсім близько.
— Лізьте мерщій у річку!
Хлопці кинулися до річки з очеретинками в роті.
— В очерети! Бредіть в очерети! — наказував запорожець, тягнучи в воду все своє добро.
Хлопці пірнули в річку. Видко було, як на збуреній воді ворушились і тремтіли очеретинки, знімалися з води бульби; та згодом усе заспокоїлось і тільки знаючи, де хлопці пірнули в воду, можна було помітити, як поміж зеленім очеретом тремтіли й пересувалися старі сухі очеретини.
Останній увійшов у річку запорожець, озирнувся навкруги і сховався в річку.
— Їй бо, пане, я сам бачив, як він увійшов у річку, — озвався хтось хрипким голосом.
— А, пся віра! Цибулю їли, — он і шолупайки.
Шукачі під'їхали до річки. Собаки нюшили траву, де валялися шолупайки з цибулі і гавкали, аж вили. Вони почували, що здобич тут, а не бачили її.
— Шукай, Менторе, шукай!
— Вони тут! Лови їх, псю крев! Лови, Огаре! — нацькокували пани собак.
Собаки кидалися въ кущі, в очерети, сікалися лізти в воду, п'ялися та гавкали на вербу. Ментор чув, що здобич у воді, крутився в річці, захлинався, пирхав. Але він не вмів пірнати.
Собаки перепливали річку, нюшили на тому березі, але не знаходили там слідів і верталися назад.
— Вони тут, їм не було куди втікати!
— Прокляті хами сидять у річці: вони це вміють робити.
