— А що хамам зробиться! Вони ж як видри, і в воді можуть жити!
— А чи не втекли вони кіньми? Я бачив, як коні побігли степом.
— То сами коні, без людей: я сам бачив. Його мосць князь дуже дорожить ними.
— Знаю! Бо он скільки нашого брата шляхтича почастував канчуками через тих коней.
— Коней і пан Сондач із своїми жовнірами піймає.
Як би шукачі пильніше дивилися на річку, то побачили б, як тремтіла і коливалася надъ водою суха очеретинка, як вона зорнула, покрутилася трохи і тихо-тихо попливла за водою.
— Ні, це чорти, а не люде, прямо таки мов у воду впали!
— Та вони запевне потопли.
— Цих клятих схизматиків не бере ні вогонь, ні вода.
— О! Коня піймали — он ведуть!
В цей час у річці, на тім місці, де зорнула очеретинка, щось почало борсатися. Вистромилася з води рука, чуб… Хорти загавкали і кинулися в річку.
— Ой, он рука… волосся…
— Де?
— Отам, де Огар шукає.
Але там уже нічого не було. Собака крутилася на тому місці і вила.
— Яцьку, роздягайся та побреди — помацай тамъ шаблею.
Жовнір роздягся і побрів у воду, держучи шаблюку в руці. Враз він спіткнувся на щось і, злякавшися, кинувся назад…
— Єзус-Марія, там щось лежить — м'яке…
— Ну, тягни з води — побачимо.
