— Пане… воно… може воно…
— Тягни, сучий сину, а то я тебе!…
Яцек побрів знов у воду, нагнувся, щось намацав і потяг. Скоро стало видко чобіт, сині штані.
— Тягни, Яцьку, тягни!
Яцько витяг утоплого. Т був друкарь Хведір Безрідний. Собаки нюхали його й вили.
Всі підступили до втопленого, що лежав на березі, роскидавши руки; голова була ще трохи в воді.
— О, та це друкарь з князевоі друкарні… Утоп бідолашний хам…
— Хай не тікає! Туди й дорога схизматові!
Упевнившися, що втікачі потопли і тим сами себе покарали по заслузі, панки покинули Хведора на поталу звіру й птиці, а сами з своїми жовнірами та з городовими козаками поїхали ще в инший бік шукати инших утікачів; та не так утікачів, як панських коней, бо за їх здорово одбували панські спини в палацових шляхтичів.
Трохи згодом очерет в одному місці заворушився і з води выстромилася мокра козацька шапка з червоним верхом, а тоді й вусате запорожцеве обличча. Запорожець озирнувся і, побачивши, що ніде нікого нема, свиснув погордливо й сказав:
— Подалися къ бісу крутивуси!
Але тут він побачив на березі бідолашного друкаря; він мерщій виліз з води, тягнучи за собою сакви й довгий спис.
— Хлопці! хлопці! Годі вам воду пити! — гукнув він на товаришів.