лими очима: він видимо зовсім не пам'ятав про те, що було.
— Як це ти, хлопче, виліз із річки? — спитав його запорожець.
— Не знаю, — одмовив Хведько.
— Мабуть води обпився, — озвався Грицько, — і я ж багато пив, мало не луснув… Ще добре, що добре наївся, то і в воді пити хотілося.
— А мене бісів рак за вухо вщипнув, — хвалився Юхим.
Запорожець своїм звичаєм поліз був у кишеню і витяг звідти кисет із тютюном та люльку. Але побачивши, що і з кисета вода тече, і в люльці вода, і губка мокра, він так і вхопив себе за чуба і заходився лаяти тих, через кого таке лихо йому склалося.
Зірвавши кільки листків лопухових, він пороскладав їх проти сонця і висипав на їх мокрий тютюн, наштрикнув на суху ліщину шматочок губки, тоді повісив на кущі мокру шапку і всю свою одежу і звелів хлопцям:
— Роздягайтеся, хлопці, сушіть одежу!
Хлопці пороздягалися. Друкарь Хведько зовсім уже підбадьорився.
З саков повиймали мокрі паляниці та періжки і пороскладали проти сонця. А сонечко не лінувалося. Воно пекло так, як тільки може пекти в українських степах.
Молоді хлопці з духоти та з нічого робити заходилися купатися. Вони вигадали собі дуже цікаву й користну забавку: повирізували очеретинки такі, як ті, що обрятували їх од лиха і по черзі ховалися в річці, а товариші вгадували, де саме сидить схований.
А сонечко тим часом висушило і одежу, і тютюн, і губку, і запорожець закурив нарешті свою
