тенські риби… З води вистромлювалися ніби руки з величезними пальцями… То пливли дерева, поприв'язувані до чайок.
Тихо-тихо — ніхто й словом не озветься. Тільки вітер москаль подихає… Подихне, пробіжить по воді і стихне…
Десь там, у темряві, заспівав півень: то в Кизикермені турецький півень, а співає так саме, як і козацький півень на Вкраїні. Другий півень заспівав — це вже північ. Небо зоряне, зоряне: он Петрів хрест, он Чепіга, а он Волосожар сяє…
І з Дніпра дивлються і мигтять зірочки. Он зірочка покотилася по небу і ніби впала в Дніпро… Десь пугач запугав…
На одній чайці, що пливе трохи попереду, чорніє якась постать. То Сагайдачний стоїть нерухомо і дивиться наперед…
А там спереду в темряві загавкав собака… То в Кизикермені турецький собака на вітер гавкає — не спиться йому, як і кожному собаці…
Он манесенький вогник заблимав… Мабуть то світиться віконце в вартовій башті… А може то зірочка… Ні, не зірочка — он чорніє башта, мури…
Знову москаль подмухнув козакам у потилицю — і знов тихо…
— Весла в воду! Спиніть чайки! — звелів Сагайдачний стиха, так що почули тільки на найближчих чайках.
— Весла в воду! Спиніть чайки! — переказано з чайки на чайку.
Всі чайки стали. Пепереду чорніли баштові Кизикерменські мури.
— Одрізуйте дерева! Пускайте за водою! — звелів знову Сагайдачний.
— Одрізуйте дерева! Пускайте за водою! —
