пішов наказ з чайки на чайку упоперек усього Дніпра.
Визволені дерева, ворушучи пообрубуваними гілками, мов руками, попливли вниз за водою.
Чайки стояли нерухомо, бо козаки стримували їх веслами.
Дерева позникали в темряві…
Тихо, тихо — навіть москаль не подихає… Поминуло кільки хвилин… Хрипко, ніби зпросоння, кукурікнув півень, гакнув зпросоння собака… і знову тихо…
Раптом спереду в темряві брязнуло… далі знову брязь, брязь!..
— Зачепили! — пробубонів Карпо, налягаючи на весло.
І в ту ж мить грімнуто з гармати — раз, удруге, втретє.
Прокинулася фортеця, загрюкотіли гармати — стріляють турки по сокорах та по тополях, та й думають, що топлють чайки з зухвалими козаками… Чути, як кричать: — „Алла! Алла! Алла!“
Раз за разом грімають з мурів. Гарматні кулі падають у воду, розривають ланцюги.
— Ких-ких ких! — затулюючи рукою рот і ніс, сміється Хома. — Ото йолопи! По сокорах стріляють.
— Ну й хитрий же в нас батько! — шепочуть молоді козаки.
Ще кільки разів грімнуто і все стихло: мабуть певні турки, що вже знищили своїх ворогів.
Тихо й темно спереду — хоч в око стрель.
— Рушайте, дітки, та тихо-тихо, щоб і не хлюпнути водою! — наказує Сагайдачний.
— Рушайте! Рушайте! — тихо пролинуло по чайках.
Дмухнув москаль, і чайки, мов птахи, полинули темною водою… Ось вони пливуть уже повз
