— Оттакої! Який же він рострига?
— Да разстрига-же — подлинно.
— Ну, хоч і рострига, а все ж був царем… А в його зостався син…
— Сынъ!.. Этотъ сынъ разстригой и не пахнетъ: всѣмъ вѣдомо, что оной Ивашка выпортокъ рожонъ Маришкою-ворухою спустя три года послѣ того, какъ Гришку-вора убили…
— Ну, це справді, як через три роки… А кажуть, ніби донці за його обстали?
— Пустое! Онъ ноне съ Маришкой въ Астрахани, слышно, и ево, чу, скоро изымаютъ.
Сказавши це, дяк одразу увірвав мову і переляканими очима озирнувся навкруги, бо почув знову страшенний гугот і клекіт і помітив, що гребці заметушилися, По хвилях знову заскакали біленькі ягнятка, а геть нижче ревів та клекотів збурений Дніпро. Великий довгошиїй цибатий птах, так ніби чапля чи журавель, летючи по над водою, налетів на білий шум і, злякавшися, метнувся набік, безладно затріпавши незґрабними крилами. А небоязькі щури так і черкалися крильцями та ніжками об збурену воду.
— До стерна, соколята! — гукнув стирник.
Дяк знову вхопився за кочеток, а його товариш упав ниць додолу. Байдак здрігнувся і шубовснув униз… Здавалося, що Дніпро дзвенить…
Незабаром байдак був уже на тихій воді.
— Оце Сурський поріг, — це вже два перепливли, — поясняв послам сивоусий козак, — а скоро буде Лоханський, а за ним Дзвонець.
І справді незабаром щасливо перепливли і Лоханський поріг, і Дзвонець, але попереду було порогів ще чимало і найстрашніший за всі — Ненаситець.
Дніпро був дуже страшний московським послам, але ж і дуже вподобався їм. Багато попоїз-
