вони наслухалися стільки цікавого, таємного, страшного й звабливого од старших козаків, що бували в тому дивному краї то по волі, то по неволі, як забірали їх татари.
Перед козаками в тумановій далечині, серед зелених долин, знімалися височенні гори-скелі. Ті стрімко знімалися вгору, а ті понависали над морем — здавалося, що ось-ось увірвуться вони і шубовснуть у море. Сказав би, що то якісь могутні духи попідземні повивертали з глибині оті величезні кряжі та гострі скелі, що знімалися до блакитного неба і відгородили кримське побережжа од північних країн, захистили, щоб вітер північний не віяв холодом на його пишну природу, на дивне темно-блакитне море.
Бувалі козаки оповідали молодчим, які дива бачили вони в Криму, і слухачам та дивна країна здавалася ще таємнішою, ще страшнішою. Високі гострі скелі, вузьке міжгірря, гора Бабуган-Яйли, подібна до якогось звіра, височенний Чатирдаг, що ніби підпірав небо своєю кам'яною головою — все це збуджувало якийсь побожний о́страх у козаків, що народилися в українських степах.
— Стривайте, все побачите: і татар і Кафу, а може й Козлов, і бідних невільників може побачите, — одказав Небаба. Сам він уже не раз те все бачив.
Нарешті побачили вони й Кафу, той усесвітній невільницький базарь у XVI, а надто в XVII сторіччі, як у йому на торговицях та на пристанях повно було невільників з усяких країн; вони юрбами сиділи, а то блукали, дзвонючи кайданами, і їх продавано та куповано так, як продають та купують воли чи коні.
І ось козаки побачили цей страшний го́род — город неволі та плачу, город, який проклинав
