Перейти до вмісту

Сторінка:Гетьман Петро Сагайдачний (1922).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

У чорних замислених очах його раптом блиснула якась думка. Він озирнув чайки, що тихо гойдалися на блакитному морі.

— А ну, хлопці, беріться за весла! — голосно гукнув він.

Всі вельми здивувалися, почувши такий наказ. Гребці взялися за весла; козацтво в чайках заметушилося.

— Пайове отамани і все військове товариство! — промовив Сагайдачний, — стійте ви тут, вартуйте, мене дожидайте, а я хочу татарина піймати, щоб роспитатися в його про дещо.

— Добре, добре, батьку! — одмовили з усіх чайок.

— Мочіть весла, хлопці! гайда! — звелів Сагайдачний. — Доганяйте чорну муху, що ген там на морі сіла!

Гребці вдарили веслами по воді, і чайка полинула мов справді крилатий птах. Скоро чорну муху стало видніще. Знати було, що вона простує до Кафи. Ліниво, ледві помітно ворушачись, блищало двоє весел, а разом з ними, такъ са̀ме ліниво хиталася в каюці людина.

Чайка наздоганяла каюк, але ті, що сиділи в йому, може й помітили це, та не злякалися і не кинулися тікати, бо подумали мабуть, що то пливе великий татарський чи турецький човен.

Аж ось чайка вже зовсім близько. Хома, ростебнувши сорочку, так щиро повертав веслами, що аж увесь по̀том облився. Він поглядав на каюк, усміхався лукаво й підморгував веселому Грицькові — вони вже були приятелями.

— Ото дурень! — казав він, лукаво всміхаючись. — І злякається ж він, як нас побачить.

— Ще б пак не злякатися, тебе побачивши! —