щоб було нам у віщо вдягтися, коли вже торгувати заманулося.
Козаки кинулися роздягати татар. Бідолахи думали, що то вже їх або в море повкидають, або голови повтинають і страшенно пручалися та кричали: „Алла“! Тоді козаки вхопили їх за руки й за ноги, і за мить татари були вже голі.
— Прикрийте чимсь татарське тіло! — звелів Сагайдачний.
Татар прикрили повстями, а в їхню одежу повбіралися Сагайдачний, Небаба та Олексій Попович, бо він був уже в Криму в неволі і добре розумів татарську мову, та й сам умів трохи по їхньому.
Козаки страшенно раділи, дивлючися, як вони вбіралися в татарське вбрання.
— От татари, так татари! — хвалив Хома.
— Такі татари, що й Хома злякався б, як би побачив їх у себе на печі! — дражнив Карпо.
— А то ж! злякаюсь я лисого біса! — огризався Хома.
Вбравшися в татарське вбрання і сховавши чуприну під татарську шапку, Сагайдачний трохи замислився, а тоді сказав своєму джурі:
— А ну, джуро, подай мені булаву!
Джура мерщій побіг і незабаром приніс Сагайдачному його отаманську булаву. Сагайдачний узяв у руки булаву і високо зняв її надъ головою.
— Панове отамани і все славне військо запорозьке! — сказавъ він голосно. — Як що я завтра вранці не вернуся до вас, то вибірайте собі нового батька і добувайте безъ мене Кафу. А тепер, поки я їздитиму, хай отаманує пан писарь.
І він передав свою булаву Мазепі.
Через кільки хвилин татарський каюк швидко
