бубонів, мабуть молився, бо часто поминав Аллаха. Він безнадійно поглядав на рідні гори та на зелені садки, щу купалися в пекучому соняшному промінні; мабуть то він прощався з ними, не сподіваючися вже до їх вернутися. І старі татари щось шепотіли: мабуть теж прощалися і з життям, і з своїмъ чудовим краєм, думаючи, що ті вусаті, чубаті, засмалені страшидла зараз їх повбивають.
В каюці були кошики з вишнями, з огірками, з морквою та з иншою городиною. Татари те все везли на базарь у Кафу, та дуже одбилися од берега і опинилися въ козацьких руках.
Сагайдачний, Небаба, Олексій Попович і ще дехто з козаків заговорили до бранців по татарському, і хоч говорили деякі не геть то добре, та все ж татари розуміли. Їх роспитувано, хто тепер санджакує в Кафі, скільки в фортеці татарського та турецького війська, чи стоять у пристані турецькі військові та торгові ґалери і скільки їх саме. Татари здебільшого одказували, що нічого не знають і все згадували Аллаха.
Тоді Сагайдачний звелів прив'язати каюк до своєї чайки і пливти туди, де зосталося все товариство. От зраділи там, побачивши ягоди та городину і зараз хотіли поласувати, але Сагайдачний заборонив займати.
— Я сам повезу це добро на базарь, — сказав він. — Хочу сам у Кафі довідатися, по чому там продають ківш лиха.
Небаба, почувши це, тільки вусом моргнув, а Мазепа озвався:
— Лихо — дешевий крам, пане отамане.
— А щоб хоч на годину купцем стати, то треба і вбратися по купецькому, — додав Сагайдачний. — А ну, дітки, роздягніть їх аж до голого тіла,
