Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/101

^**^*

Щасливий той і без утіх, хто побідив смертний гріх;

Душа його — Божий град, душа його — Божий сад.

^**^*

І сей сад ніколи не перестає цвісти й давати плоди,

Ніколи й листя в нім не падає.

^**^*

О, Боже мій — ти мій град! О, Боже мій — ти мій сад,

Невинність — ото мої квітки, любов і спокій — ото мої плоди.

^**^*

Душа моя верба, а ти — вода;

Годуй мене в сій воді, утіш мене в сій біді.

^**^*

Я нічого не боюся — тільки самого гріха.

Убий же в міні усякий гріх — в тім ключ усіх моїх радостей.

ПІСНЯ ЧЕТВЕРТА

(РІЗДВЯНА)

(на текст: „з нами Бог — розумійте язиці“, або „помазав нас Бог духом — післав Духа Сина свого в серця наші“).

Ангели знижайтеся, до землі зближайтеся —
Господь бо зійшов до нас!
Станьте з хором усі собором —
Веселітеся, яко з нами Бог.

^**^*

Се приходить час! Се Син посилається!

Скінчилися старі літа — Бог посилає Сина.
День приходить, Діва родить —
Веселітеся, яко з нами Бог!