Сторінка:Гнат Хоткевич. Григорій Савич Сковорода (український фільософ). 1920.pdf/115

ПІСНЯ ДЕВЬЯТНАДЦЯТА

(на текст: „візьміть меч духовний, тоб-то глагол Божий“, „подужаєш і льва і змія“).

Ах ти тоска проклята! Ох докучлива печаль!
Гризеш мене з малих літ, як міль одежу, як іржа сталь.
Ах ти скуко! Ах ти муко, люта муко!
Де не піду — все з тобою, всюда, всякий час.
Ти як риба з водою все коло нас
Ах ти скуко! Ах ти муко, люта муко!

^**^*

Звіряку злу заколеш, коли візьмеш гострий ніж,

А скуки не подолієш, хоч і матимеш добрий меч.
Ах ти скуко! Ах ти муко, люта муко!
Тільки добросердечне слово коле тих звірюк,
А воно завжди готово в середині твоїх думок.
Ах ти скуко! Ах ти муко, люта муко!

^**^*

Христе, мечу небесний в плоті нашої ножнах!

Почуй вопль наш, сльози, порятуй від сих звірюк.
Ах ти скуко! Ах ти муко, люта муко!
Коли нам свише Твій пресладкий голос зазвучить —
Як блискавиця він розжене полки усіх гидких звірюк.
Геть ти, скуко! Геть ти, муко, з димом з чадом.

ПІСНЯ ДВАДЦЯТА.

(на текст: „уподоблю його мужеві мудрому, що поставив хату свою на камені“: „хто зійде на гору Господню?“ .

Хто серцем чистий і душею —
Непотрібен для нього й панцер,
Непотрібен і шлем,
Непотрібна йому й війна.
Непорочність — ото його зброя,
І невинність — ото його алмазна стіна,
А щитом, мечем і шлемом йому сам Бог.