щезати, як місяць. А душа — то чаша, що наповняється вічною радістю. Дивися ж, щоб не наповнилася вона дріжджами грішними.
А як же ж тому запобігти? Дуже просто. Погляньте на тих розбійників, що сидять у тюрмі. Вони дужчі звіряки й скотини по тілу, а серце їх слабше горобця, гниліше міллю поточеної одежі. Погляньте ж знов на гноіще Іова. Тіло його як горіхова шкаралюща від струпів зігнило, а душа й думки в нім — як благовонне зерно коріандрове, яко смірна видає пахощі блаженної радости, що ото сказано: радости вашої ніхто не візьме від вас.
Нехай же о Господі похвалиться душа моя! Коли шкаралюща може бути здоровою при гнилім зерні, то й голова може мати радости при гнилім своїм хвості. Не обіщав нам Бог нерушимого тілесного здоровья во спасення ніде. Велика сила Його в тім утаілася, щоб йому не могти сотворити нічого з тварей твердого, окрім самого себе. А се для того, щоби ми, поминувши Бога, не поклали за основу щастя нашого якого идола чи тварь. Отож не звертай уваги на мішок твій тілесний. Оце тобі буде й здоровья: їж на здоровья.
„Весе́ліє серця — життя чоловікові і радість мужеві довгі дні“, каже Сірах. Бог може зробити серце наше веселим, а стерво наше нетлінним і безбопізним зробити не може — а то ж чому? Чому Він ще й поражає оте стерво наше і всяку молі підвержену гнилизну нашу? Цілком так як ото пастух, бьючи скотичу палкою, відганяє від болота.
А се тому, що, Бог єсть вища всіх причин причина й резон. Йому всі віддають причину, а Він нікому, бо коли б віддавав, то мав би когось вище себе і втратив би Божество, а Він не може втратити Божества. Отже й стерво наше не може дістати божества, бо Він не може його втратити. Питаючи — чому Бог не може зробити стерва не-