радості, щебетала то з тією, то з тією і реготалась, не вгаваючи.
З якоюсь прикрістю й заздрістю дивився коваль на таку веселість і цього разу кляв колядки, хоча й сам не раз захоплювався ними божевільно.
— Е, Одарко! — сказала весело красуня, обернувшись до якоїсь із дівчат, — у тебе нові черевики. Ой, які ж хороші! І з золотом! Добре тобі, Одарко, є в тебе кому все купляти; а от мені нема кому дістати такі гарні черевики.
— Не тужи, моя люба Оксано! — подхопив коваль, — я тобі здобуду такі черевички, що мало яка й панночка носить.
— Ти? — сказала Оксана, швидко й згорда глянувши на нього. — Подивлюсь я, де ти здобудеш такі черевики, які могла б я надіти на свою ногу. Хіба принесеш ті самі, що носить цариця.
— Бач, яких забажалося! — закричали, сміючись, дівчата.
— А так, — провадила горда красуня, — будьте ви всі за свідків: якщо коваль Вакула принесе ті самі черевики, які носить цариця, то от вам слово, що вийду зараз таки за нього заміж.
Дівчата забрали з собою примхливу красуню.
— Смійся! смійся! — говорив коваль, виходячи слідом за ними. — Я й сам сміюся з себе! Думаю й не можу надумати, де дівся розум мій? Вона мене не любить — що ж, бог з нею! Ніби на всьому світі тільки й є, що Оксана. Хвалити господа, дівчат багато в хороших і без неї на селі. Та й що Оксана? З неї ніколи не буде доброї хазяйки! Їй би тільки чепуриться. Ні, годі! Час покинути ці дурощі.
Але в самий той час, коли коваль готувався бути рішучим, якась нечиста сила появляла перед ним усміхнений образ Оксани, що говорила глузливо: «Добудь, ковалю, царицині черевички, вийду за тебе заміж!» Все в ньому хвилювалося, і він думав тільки про одну Оксану.
