Сторінка:Гоголь М. Вечори на хуторі біля Диканьки (1935).djvu/124

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Юрби колядників, парубки окремо, дівчата окремо, поспішали з одної вулиці на другу. Але коваль ішов і нічого не бачив і не брав участі у тих веселощах, які колись любив над усі інші.

 

Чорт тим часом не на жарт розманіжився у Солохи: цілував їй руки з такими вихилясами, як засідатель попівні, хапався за сердце, охкав і сказав впрост, що коли вона не погодиться задовольнити його жадобу і, як водиться, нагородити, то він ладен на все: кинеться у воду, а душу пошле прямо в пекло. Солоха була не така й жорстока; до того ж чорт, як відомо, діяв з нею заодно. Вона таки любила бачити цілий натовп, що упадає біля неї, і рідко бувала без компанії. Цей же вечір, однак, збиралася перебувати самотою, бо всі значні люди в селі закликані були на кутю до дяка. Але все обернулося по-іншому: чорт тільки но висловив свою вимогу, як раптом почувся стукіт і голос кремезного голови. Солоха побігла відчиняти, а спритний чорт вліз у мішок, що лежав долі.

Голова, обтрусивши сніг з своїх капелюхів та випивши з Солошиних рук чарку горілки, розказав, що він не пішов до дяка, бо знялася завірюха; а побачив світло в її хаті, завітав до неї, маючи намір перебути вечір з нею.

Не встиг голова це сказати, як у двері загрюкало знов і почувся голос дяка.

— Сховай мене денебудь, — шепотів голова. — Мені не хочеться тепер зустрітися з дяком.

Солоха думала довго, куди заховати такого здоровенного гостя; нарешті вибрала найбільший мішок з вугіллям; вугілля висипала в кадовб, і кремезний голова забрався з вусами, з головою і з капелюхами в мішок.

Дяк увійшов, покректуючи та потираючи руки, і розказав, що в нього не було нікого, і що він сердечно радий цій нагоді погуляти трохи в неї, і не злякався метелиці. Тут він підійшов до неї ближче, кашлянув, усміхнувся, доторкнувся своїми довжелезними пальцями до її оголеної