чорт зробився такий тихий, мов ягнятко. — Постривай же, — сказав, він стягаючи його за хвіст на землю: — знатимеш тепер у мене, як під'юджувати на гріх добрих людей і чесних христіан.
Тут коваль скочив на нього верхи і підняв руку, наміряючись перехрестити.
— Змилуйся, Вакуло! — жалібно простогнав чорт, — все, чого тобі треба, все зроблю, пусти тільки душу на покаяння: не клади на мене страшного хреста!
— Ага, ось яким голосом заспівав, німець проклятий! Тепер я знаю, що мені робити. Вези мене зараз таки на собі! Чуєш? Та лети, як птиця!
— Куди? — промовив смутний чорт.
— В Петербург, просто до цариці! — І коваль отерп від страху, відчуваючи, як підіймається в повітря.
Довго стояла Оксана, роздумуючи про чудні ковалеві слова. Уже всередині її щось казало, що вона надто жорстоко повелася з ним. «Що, коли він справді наважиться на якусь страшну справу! Чого доброго! Може, він з горя намислить закохатися в іншу і з досади стане взивати її першою красунею на все село? Та ні, він мене любить. Я ж така гарна! Він мене нізащо не проміняє; він пустує, прикидавться. Не мине й хвилин десять, як він, мабуть, прийде глянути на мене. Я й справді недобра. Треба буде дати, наче знехотя, поцілувати себе. Ото він зрадіє!»
І пустотлива красуня вже жартувала з своїми подругами.
— Стривайте! — сказала котрась із них, — Коваль забув мішки свої; гляньте, які страшелезні мішки! Він не по-нашому наколядував: я думаю, сюди по цілій чверті барана кидали, а що вже ковбас та хліба, то мабуть і не злічити. Ото розкіш! Цілі свята можна об'їдатись.
— Це ковалеві мішки? — підхопила Оксана, — тягнімо їх мерщій до мене в хату, та подивимось гарненько, чого він сюди наклав.
