Всі сміючись пристали на таку пропозицію.
— Але ми не підіймемо їх! — закричали раптом усі, силкуючись зворухнути мішки.
— Постривайте, — озвалась Оксана, — побіжімо хутенько по санки та одвеземо санками!
І гуртом подалися по санки.
Полоненикам дуже надокучило сидіти в мішках, хоча дяк і розколупав для себе пальцем чималу дірку. Коли б ще не було народу, то, можливо, він знайшов би спосіб і вилізти; але вилізти з мішка при всіх, показати себе на сміх… це стримувало його, і він вирішив чекати, тільки злегка покректуючи під неввічливими Чубовими чобітьми. Чуб сам не менш бажав волі, відчуваючи, що під ним лежить щось таке, на чому сидіти страх було незручно. Але коли почув, що вирішила його дочка, заспокоївся і не хотів уже вилазити, міркуючи собі, що до хати своєї треба було пройти принаймні кроків з сотню, а то ще й другу; вилізши ж, треба причепуритись, застебнути кожуха, підперезатись, — скільки то праці! Та й капелюх залишився в Солохи. Нехай же краще дівчата довезуть на санках.
Але сталося зовсім не так, як сподівався Чуб. В той час, коли дівчата побігли по санки, сухорлявий кум виходив із шинка, розбентежений і не в доброму настрої. Шинкарка аж ніяк не наважувалась давати йому набір. Він хотів було дожидатися в шинку, може таки прийде який побожний дворянин і почастує його; але, як на зло, всі дворяни залишились вдома і, як чесні христіани, їли кутю серед своїх домашніх. Роздумуючи про зіпсуття звичаїв та про дерев'яне серце єврейки, що продавала горілку, кум набрів на мішки і став здпвований.
— Бач, які мішки хтось покинув на дорозі! — сказав він, оглядаючись на всі боки. — Мабуть, тут і свинина є. Полізло ж комусь щастя наколядувати стільки всякої всячини! Які страшні мішки! Нехай понабивано їх самими гречаниками та коржами, і то добре; хоч би були тут самі тільки паляниці, і то смак; шинкарка за кожну паляницю дає осьмуху горілки. Потягти швидше, щоб ніхто не побачив.
