мерці гризуть мерця. Нерідко бувало, що по всьому світу земля тряслася від одного краю до другого: те діється ніби тому, як кажуть письменні люди, що десь є, недалеко від моря, гора, з якої вихоплюється полум'я і течуть огненні ріки. Але старі люди, що живуть і в Угорщині і в Галицькій землі, краще знають це і кажуть, що то хоче підвестися врослий у землю великий, великий мрець і трясе землею.
У місті Глухові обступили люди старця-бандуриста і вже з годину слухали, як сліпець той грав на бандурі. І ще таких дивних пісень і так гарно не співав жодний бандурист. Спершу співав він про давню гетьманщину за Сагайдачного і Хмельницького. Тоді інші були часи: козацтво було в славі; топтало кіньми ворогів, і ніхто не смів посміятися з нього. Співав і веселих пісень старець і підморгував очима до людей, мов видючий; а пальці з надітими на них кісточками літали, як мухи, по струнах і, здавалося, струни самі грали, а кругом народ, старі люди, похнюпивши голови, а молоді, звівши очі на старця, не сміли й шепнути між себе.
— Заждіть но, — сказав старець, — я вам заспіваю про одну давню бувальщину. Народ зсунувся ще тісніше, і сліпець заспівав:
«3а пана Степана, князя Семиградського, — був князь Семиградський королем і в ляхів, — жило два козаки: Іван та Петро. Жили вони так, як брат з братом. «Гляди, Іване, все, що здобудеш, усе пополовині». Як кому весело, весело й другому; якщо кому горе — горе обом; якщо кому здобич — здобич пополовині; коли хто в полон потрапить, то другий продай все і дай викуп, а ні — то сам іди в полон. І, правда, все, що діставали козаки, все ділили по половині: займали чужу скотину або коней — все ділили пополовині.
