в Чорному морі. Та не через злість хотілося це йому вчинити; ні, сам він не знав чому. Весь здригнувся він, коли уже близько перед ним показалися Карпатські гори і високий Криван, що накрив своє тім'я, наче шапкою, сивою хмарою. А кінь нісся все далі і вже біг він по горах.
Хмари враз розійшлися, і перед ним з'явився в страшній величності вершник. Він намагається зупинитись, міцно натягає вуздечку; дико іржав кінь, підіймаючи гриву, і мчав до рицаря. Тут уявляється чарівникові, що все в ньому завмерло, що нерухомий вершник ворушиться і раптом відкрив очі; побачив чарівника, що мчав уже до нього, і зареготав. Як грім, залунав дикий регіт по горах і відгукнувся в серці чарівника, струснувши все, що було всередині його. Йому уявлялось, ніби хтось дужий вліз у нього і, ходив всередині його і бив молотами по серцю, по жилах… так страшно відбився в ньому цей регіт!
Ухопив вершник чарівника страшною рукою і підняв його в повітря. Вмить умер чарівник і відкрив по смерті очі. Та він уже був мрець і дивився, як мрець. Так страшно не дивиться ні живий, ні воскреслий. Водив він навколо мертвими очима, і побачив мерців, що повставали, від Києва і від землі Галицької, і від Карпат, і мерці, як дві краплі води, подібні до нього.
Бліді, бліді, один за одного вищий, один за одного кістлявіший, стали вони навколо вершника, що тримав у руках страшну здобич. Ще раз зареготав рицар і кинув її у безодню. І всі мерці скочили в безодню, підхопили мерця і вгородили в нього свої зуби. Ще один, від усіх вищий, страшніший за всіх, хотів підвестися з землі, та не міг, не в силі був цього зробити: такий великий він виріс в землі; а якби піднявся, то перекинув би і Карпати, і Семигородську і турецьку землю; трохи тільки посунувся він, — і пішов від того трус по всій землі, і багато всюди поперекидалося хат, і силу задавило народу.
Часто чути по Карпату свист, ніби тисячі млинів шумлять колесами на воді. То в невилазній безодні, якої не бачила жодна людина, що страшиться навіть пройти повз,
