нику! — промовив грізний учитель, схопив пальцями масляного млинця і викинув його через вікно, строго заборонивши школярам, що бігали по двору, підіймати його. Після цього тут таки відшмагав він найболячіше Івана Федоровича по руках; і справді: руки винні, нащо брали, а не яка інша частина тіла… Та як там уже не було, а тільки з тої пори несміливість, і без того нерозлучна з ним, ще побільшала. Можлива річ, ця сама пригода була причиною того, що він не мав ніколи бажання вступити на штатську службу, побачивши на ділі, що не завжди вдається ховати кінці.
Було вже йому без малого п'ятнадцять літ, коли перейшов він у другий клас, де, замість скороченого катехизису та чотирьох правил арифметики, узявся він за повний, за книжку про повинності людини та за дроби. Але побачивши, що чим далі в ліс, то більше дров, і діставши звістку, що батечко його наказав довго жити, пробув іще два роки і, за згодою паніматки, вступив до П… пішого полку.
П… піший полк був зовсім не з такого сорту, до якого належать багато інших піших полків, і дарма що він здебільшого стояв по селах, проте, був на такій нозі, що не поступався й перед іншим кавалерійським. Більша частина офіцерів пила виморозки[1] і вміла тягати євреїв за волосся незгірше від гусарів; кілька душ навіть танцювали мазурку, і полковник П… полку ніколи не пропускав нагоди згадати про те, розмовляючи з кимсь у товаристві:
— У мене, пане, — говорив він звичайно, поплескуючи себе по череву після кожного слова: — багато хто танцює мазурку, пане, вельми багато, пане, дуже багато, пане.
Щоб іще більше показати читачам освіченість П… пішого полку, ми додамо, що двоє з офіцерів були завзяті грачі в банк і програвали мундир, кашкет, шинель, тем-
- ↑ Міцні напитки, водяні частки яких вимерзли, а лишились самі спиртові.
