стояла поруч із шинкарською яткою, вклонялася без потреби цілий день і виписувала ногами цілковиту подібність свого лакомого краму. До цього доточились ще збільшені вісті про чудо, бачене волосним писарем у розваленому сараї, отож проти ночі всі щільніше тулилися одне до одного; спокій зник, і страх заважав кожному зімкнути очі свої; а ті, що були не дуже хоробрі і запаслися на ніч пристановищем у хатах, забралися додому. До таких належав і Черевик із кумом та дочкою, а до них напросились ще гості в хату, і вони ото й зчинили гуркіт, що так перелякав нашу Хіврю. Кума вже трохи розібрало. Це можна було бачити з того, що він двічі проїхав своїм возом по подвір'ю, поки знайшов свою хату. Гості теж були всі в веселому настрої і, не церемонячись, увійшли раніш самого хазяїна. Дружина нашого Черевика сиділа наче на голках, коли почали вони нишпорити по всіх кутках у хаті.
— А що, кумо, — скрикнув, увійшовши, кум: — тебе ще й досі трясе пропасниця?..
— Еге ж, нездужаю, — відповіла Хівря, неспокійно поглядаючи на покладені під стелею дошки.
— Ану, жінко, дістань но там у возі баклажок! — казав кум до жінки, що приїхала з ним разом: — ми хильнемо його з добрими людьми; а то проклятущі баби нагнали такого страху, що й признатись сором. Та ми ж, їй-богу, браття, не з дурниці й приїхали сюди! — говорив він, перехиляючи глиняного кухля. — Я тут таки даю в заставу нову шапку, коли це не баби намислили покепкувати з нас. А хоч би й справді сатана! — що нам сатана? Плюйте йому на голову. Нехай би оце зараз заманулось йому стати ось тут, приміром, переді мною: собачий син був би, якби не дав йому дулю аж під ніс!
— Чого ж ти враз зблід увесь? — крикнув один з гостей, вищий від усіх на голову, що вдавав завжди із себе сміливого.
— Я… господь з вами! Приснилось?
Гості посміхнулись, Задоволена усмішка заграла на лиці красномовного сміливця.
