І наш Черевик побачив кума в жалюгідному стані, із вв'язаними назад руками, що його вело кілька хлопців.
— Чудасія завелась! — говорив один із них: — послухали б ви, що розказує цей шахрай, якому досить глянути в лице, щоб побачити злодія. Як стали питати: чого біг він, як навіжений? — «Поліз, — каже, — до кишені понюхати табаки та замість неї витяг шматок чортової свитки, що з неї спалахнув червоний вогонь, а сам — навтьоки!»
— Еге-ге! Та це обидві пташки з одного гнізда! Зв'язати їх обох вкупі.
Чим, люди добрі, так оце я провинився?
За що глузуєте? — сказав наш неборак.
За що внущаєтесь ви надо мною так?
За що, за що? — сказав та й попустив патьоки,
Патьоки гірких сліз, узявшися за боки.
Артемовський-Гулак, «Пан та собака»
— А може й справді, куме, ти потяг щонебудь? — спитав Черевик, лежачи зв'язаний, разом з кумом, під солом'яною яткою.
— І ти тієї ж, куме! Та щоб мені одсохли руки й ноги, якщо я колись щось украв, крім хіба вареника в сметаною в матері, та й то ще, коли мені було років десять віку.
— За що ж це, куме, нам напасть така? Тобі ще нічого: на тебе кажуть, що ти в когось іншого вкрав; за що ж на мене, бідолаху, лихий наклеп такий: ніби в самого в себе вкрав кобилу? Мабуть нам, куме, на роду написано не мати щастя!
— Горе нам, сиротам бідним!
Тут обидва куми заходилися схлипувати ридма.
— Що це з тобою, Солопію? — спитав, увійшовши в цей час, Грицько. — Хто це зв'язав тебе?
