— Знаю, чого бракує тобі: ось чого!
Тут брязнув він з сатанинською усмішкою шкіряним, що висів у нього при поясі, гаманцем. Затремтів Петро.
— Ге, ге, ге! та як горить! — заревів він, пересипаючи на руку червінці. — Ге, ге, ге! та як дзвенить! Аджеж і діло тільки одне загадають за цілу гору таких цяцьок.
— Сатано! — закричав Петро. — Давай його, на все готовий!
Ударили по руках.
Дивись, Петре, ти наспів саме впору: завтра Івана Купала[1]. Тільки цієї ночі раз на рік і цвіте папороть. Не прогав Я тебе чекатиму опівночі у Ведмежому байраці.
Я думаю, кури так не дожидаються того часу, коли баба винесе ім пшеничного зерна, як дожидався Петрусь вечора. Те й робив, що дивився, чи не довшають тіні від дерев, чи не червонів спускаючись сонечко, і що далі, то нетерплячіше. Ну, та й довго ж! Видно, день божий загубив десь кінець свій. Ось уже й сонця нема. Небо тільки червонів на одній стороні. І воно вже меркне. В полі холоднішав. Сутеніє, сутеніє та смеркло. Насплу! 3 серцем, що мало не хотіло вискочити з грудей, зібрався він у дорогу й обережно спустився густим лісом у глибокий яр, що звався Ведмежим байраком. Басаврюк уже чекав там. Темно, хоч в око стрель. Плече з плечем подерлись вонигрузькоми багнищами, чіпляючись за буйний терен таспотикаючись мало не на кожному кроці. Ось і рівне місце.Обдивився Петро: ніколи ще не доводилось йому заходитисюди. Тут спинився й Басаврюк.
— Чи бачиш ти: он перед тобою три пагорбки. Багато буде на них квітів усяких; але боронь тебе нетутешня
- ↑ Івала Купала — народне свято в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем. Звичаї та повір'я, зв'язані з іванівською ніччю, дуже давнього походження. За народними повір'ями, цієї ночі папороть цвіте огненною квіткою, зірвати яку надзвичайно трудно, бо цьому всяким способом перешкоджає нечиста сила. Зате хто вірве квітку, може здобути скарб; крім того, він здатний тоді розуміти мову рослин і тварин.
