скаже так само, щоб він колинебудь утирав носа полою свого балахона, як це роблять інші люди його звання, а виймав ізза пазухи чепурно згорнену білу хустку, вишивану по всьому окрайку червоними нитками, і, справивши що слід, згортав її знову, за звичаєм, у дванадцяту долю і ховав за пазуху. А один з гостей… Ну, той уже був такий панич, що хоч зараз нарядити у засідателі або в підкоморії[1]. Було поставить поперед себе палець і, дивлячись на його кінець, піде розповідати — закрутисто, та хитро, немов у друкованих книжках! Інший раз слухаєш, слухаєш, та й роздум нападе. Нічого, хоч убий, не тямиш. Звідки він слів набрався таких? Хома Григорович одного разу йому щодо цього добру сплів приказку: розказав він йому, як один школяр, що вчився у якогось там дяка грамоти, приїхав до батька і став таким латинником, що забув навіть нашу мову православну, — всі слова звертає на ус: лопата у нього — лопатус, баба — бабус. От, трапилося раз, пішли вони разом в батьком у поле. Латинник побачив граблі та й питав батька: «А як це, батьку, по-вашому зветься?» — та й наступив, роззявивши рота, ногою на зубці. Той не встиг зібратися з відповіддю, як грабильно здійнялось, розмахнувшись, та — лусь його по лобу! «Кляті граблі, — закричав школяр, ухопившись рукою за лоба і підскочивши в аршин: — як же вони, чорт би зіпхнув з мосту їхнього батька, боляче б'ються!»
Так он як! Пригадав і ім'я, голубе! — Така приказка не по душі припала закрутистому розповідачеві. Не кажучи слова, встав він з місця, розставив ноги свої посеред кімнати, нахилив голову трохи наперед, засунув руку в задню кишеню горохового кафтана свого, витяг круглу, під лаком, табакерку, цокнув пучкою по намальованій пиці якогось басурманського генерала і, зачепивши не малу порцію табаки, розтертої з попелом та любистковим листом, підніс її коромислом до носа і витяг носом зналету всю купку, не доторкнувшись навіть до великої пучки, — і все ні слова. Та як поліз у другу кишеню і вийняв синю клітчасту миткалеву хустку, тоді тільки промимрив про себе, ледве ще чи не прислів'я: «Не мечіте бісера перед свинями…»
«Бути ж тепер сварці», подумав я, помітивши, що пальці у
- ↑ Межовий суддя.
