Сторінка:Гоголь М. Втрачена грамота (1936).pdf/21

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

нем. І ось відразу, як загавкали, заржали, зарохкали з усіх боків:

— Дурень! Дурень! Дурень!

— Щоб ви полопались, бісове насіння! — закричав дід, затуляючи пальцями собі уші. — „Ну, думає, — відьма підтасувала, — тепер я сам буду здавати“. Здав, засвітив козиря, подивився в карти: масть — нащо й краще, і козирі є. І спершу діло йшло, що й не треба краще, аж ось відьма п'ятерика з королями! У діда на руках самі козирі. Не довго думавши ляс королів по усах усіх козирями.

— Еге-ге! Це не по-козацькому! А чим це ти криєш, земляче?

— Як чим? — козирями.

— Може, по-вашому, це й козирі, а по-нашому — ні!

Зирк — справді проста масть. Що за чортовиння! Довелося вдруге залишитись дурнем.

І знову почало чортовиння дерти горло: „Дурень! Дурень!“ — аж стіл дрижав і карти стрибали по столу. Дід розпалився, здав востаннє. Знову йде добре. Відьма знову п'ятерика. Дід побив і набрав з колоди повну руку козирів.