Не встиг дід доказати останніх слів, як усе чортовиння вискалило зуби і зняло такий регіт, що в діда й на душі похолонуло.
— Добре! — завищала одна відьма, що її дід вважав за старшу над іншими, бо личина в неї була мабуть чи не краща за всі. — Добре, шапку віддамо тобі, тільки спершу ти заграй з нами тричі в дурня.
Ну, що ви скажете? Козакові сісти з бабами в дурня!
Дід почав було одмагатись, нарешті таки сів. Принесли карти, такі засмальцьовані, якими тільки попівни ворожать про женихів.
— Отож слухай, — заскавучала відьма вдруге, — коли хоч раз виграєш — твоя шапка, коли ж усі три рази останешся в дурнях, то вже як собі хочеш, не тільки шапки, може й світу більше не побачиш.
— Здавай, здавай, старе луб'я! Що буде, то й буде.
Ось і карти роздано. Узяв дід свої в руки — дивитись не хочеться, таке сміття: хоч би на сміх один козир. Масть — десятка найстарша; пар навіть немає. А відьма все підсипає п'ятерики. Довелось залишитись дур-
