здається, що й місяць заслухався його посеред неба…
Мов зачароване дрімає на горі село. Ще більше, ще краще виблискують проти місяця купи хат, ще сліпучіше вирізуються з пітьми низенькі їхні стіни. Пісні вщухли. Все тихо. Натруджені люди сплять. Де-не-де тільки світяться маленькі вікна, та коло деяких хат запізніла сім'я відбуває коло порога свою пізню вечерю.
— Ні, гопака не так танцюють! То ж бо то я бачу, не виходить воно доладу. Що ж це торочить кум?.. Ану: гоп трала! гоп трала! гоп, гоп, гоп! — так розмовляв сам із собою підпилий чоловік середніх літ, танцюючи на вулиці. — Їй-богу, не так танцюють гопака! Нащо мені брехати! Їй-богу, не так! Ану ще: гоп трала! гоп трала! гоп, гоп, гоп!
— От здурів чоловік. Нехай би ще хлопець який, а то старий кабан витанцьовує дітям на сміх уночі по вулиці! — скрикнула перехожа літня жінка, несучи в руці солому. — Іди до своєї хати! Пора спати давно!
— Я піду! — сказав, спинившись, чоловік. — Я піду! Я не подивлюсь на якогось
