там голову. Що він собі думає, дідько б утисся його батькові, як він голова, як він обливає людей на морозі холодною водою, то вже і носа дере вгору! Голова, то й голова. А я сам собі голова. От побий мене бог. Бог мене побий. Я сам собі голова. От що, а не те, що… — провадив він далі, підходячи до першої хати, на яку натрапив, і спинився перед віконцем, сковзаючись пальцями по шибці і намагаючись знайти дерев'яну ручку.
— Стара, відчиняй! Стара, швидше, кажу тобі, відчиняй. Козакові спати пора!
— Куди ти, Каленику? Ти до чужої хати потрапив! — закричали, сміючись, позад нього дівчата, що верталися з веселого гуляння. — Показати тобі твою хату?
— Покажіть, любенькі молодички!
— Молодички! Чи чуєте? — промовила одна, — який учтивий Каленик. За це йому треба показати його хату. Або ні!.. спершу потанцюй!
— Потанцювати? Ой, ви хитруваті дівчата, — протягнув Каленик, сміючись і сварячись пальцем і разом спотикаючись, бо ноги його не могли держатися на одному місці. —
