— Еге ж, голову! Що він, справді, задумав? Він порядкує в нас, ніби гетьман який. Мало того, що крутить нами, як своїми попихачами, ще й лабузниться до наших дівчат. Немає в селі такої гарної дівчини, щоб до неї не липнув голова.
— А так! Це так! — загомоніли в один голос парубки.
— Що ж це ми, товариство, попихачі йому? Чи ми не такого ж роду, як і він? Ми, дякувати богові, вільні козаки! Покажемо йому, хлопці, що ми вільні козаки!
— Покажемо! — гукнули парубки. — Та коли вже голові, то й писаря не минути!
— Не минемо й писаря! А в мене, як на те, склалась у думці гарна пісня про голову. Ходімо, я вас навчу, — казав далі Левко, ударивши рукою по струнах бандури. — Та ще ось що: попереодягайтесь в що попало,
— Гуляй, козацька голова! — говорив здоровий гульвіса, ударивши ногою об ногу і ляснувши в долоні: — От розкіш! От воля! Як почнеш казитись, то здається, ніби поминаєш давні роки. Любо і вільно на серці, і душа ніби в раю. Гей, хлопці! Гей! Гуляй!
І натовп галасливо пробіг вулицею. І благо-
