єднався голос, Струни загули дужче; кілька голосів стали підтягати, і пісня зашуміла вихорем:
Гей, чи чули, хлопці, ви?
Чи голів ми позбувались?
У сліпого голови
Клепки всі порозсипались.
Треба голову набить
Та міцними обручами,
Треба голову скропить
Батогами! Батогами!
Одноокий голова
Вже старий, як біс, — а дурень:
До дівчат усе кива
Та моргає… Дурень, дурень!
І куди вже пнешся ти?
Та тебе б у домовину,
Сивий дурню, одвести
За чуприну! За чуприну![1]
— Гарна пісня, свате! — сказав винокур, схиляючи трохи набік голову й звертаючись до голови, що стояв остовпілий від такого зухвальства. — Гарна! Погано тільки, що голову згадують не зовсім пристойними словами…
І знову поклав руки на стіл і, якось солодко зажмуривши очі, налагоджувався слухати далі, бо під вікном гримів регіт і вигуки:
——————
- ↑ З перекладу М. Рильського.
