галушки, мов корова сіно. Поки ті з'їли по одній і хотіли взяти по другій, на дні було чисто, як на панському помості. Теща підсипала ще, думає, гість наївся, далі не буде так хапати. Де там! Ще краще меле. Спорожнив і другу. „А щоб ти вдавився цими галушками!“ — подумала голодна теща; коли той одразу заглитнувся і впав. Кинулись до нього — і дух вилетів. Удавився.
— Так йому, ненажері проклятому, і треба! — сказав голова.
— Так то воно так, та не так вийшло. З того часу спокою не було тещі. Як тільки ніч, то мертвяк і приплентається в гості. Сяде верхи на димар, проклятий, і галушку тримає в зубах. Удень усе спокійно, нема про нього й чутки, а як тільки почне сутеніти, подивись на хату — уже осідлав, собачий син, димаря!..
— І галушка в зубах?
— І галушка в зубах.
— Дивно, свате! Я чув щось схоже ще за покійниці цариці…
Тут голова спинився. Під вікном стало чути гомін, тупотняву й танці. Спершу стиха бренькнули струни на бандурі, до них при-
