пошпурив, я б навчив його, як кидатись! Бачите, які жарти? — казав він далі, розглядаючи камінь на долоні палючим поглядом. — Щоб він удавився цим каменем…
— Стривай, стривай! Боже тебе борони, свате, — підхопив винокур, збліднувши. — Боже тебе борони і на цьому, і на тому світі поблагословити когось такою лайкою!
— От знайшовся оборонець! Нехай він пропаде!..
— І не думай, свате! Ти, мабуть, не знаєш, що сталося з покійною тещею моєю?
— З тещею?
— Еге ж, з тещею! Увечері, трохи може раніш, ніж оце зараз, посідали вечеряти: покійна теща, покійний тесть, та наймит, та наймичка, та дітей душ з п'ятеро. Теща одсипала трохи галушок із великого казана в миску, щоб не такі були гарячі. Після роботи всі зголодніли і не хотіли дожидатися, поки прохолонуть. Взяли на довгі дерев'яні спички галушки, почали вечеряти. Аж ось, звідкіля не візьмись чоловік, якого він роду, бог його відає, просить і його допустити до вечері. Як же не нагодувати голодну людину? Дали й йому спичку. Тільки гість уминає
