— Карпо, відчиняй комору! — сказав голова десятському. — Ми його в темну комору! А там розбудимо писаря, зберемо десятських, переловимо всіх цих бешкетників і сьогодні ж резолюцію усім їм учинимо.
Десятський забряжчав невеличким висячим замком у сінях і відчинив комору. У цей саме час полоненик, користуючися з того, що в сінях було темно, раптом вирвався з надзвичайною силою з рук його.
— Куди! — закричав голова, схопивши ще цупкіше його за комір.
— Пусти, це я! — обізвався тоненький голос.
— Не поможе! Не поможе, брате! Пищи собі хоч чортом, голубчику, не тільки бабою, не одуриш мене! — І турнув його в темну комору так, що сердешний полоненик застогнав, упавши на поміст. Голова в супроводі десятського пішов до писаревої хати, і слідом за ними, немов пароплав, димів люлькою винокур.
В роздумі вони йшли всі троє, похиливши голови, аж раптом, повертаючи в темний завулок, всі разом скрикнули, стукнувшись з розгону об щось лобами, і такий же крик
