— Еге ж, я бачу, що це ти, — казав голова очумавшись. — Що скажеш, пане писарю: не шельма цей проклятий пробийголова?
— Шельма, пане голово!
— Хіба не час нам усю цю бісову челядь вишколити гарненько та навернути до діла?
— Давно час, давно час, пане голово!
— Вони, дурні, взяли собі в голову… Який чорт! мені почувся крик своячениці на вулиці! Вони, дурні, взяли собі в голову, що я їм рівня. Вони думають, що я який-небудь їх брат, простий козак… — коротенький, що настав за цим, кашель, і кинутий спід лоба погляд навкруги подавали знак, що голова має говорити про щось поважне. — Тисяча… цих проклятих назв років, хоч убий, не вимовлю — ну, року, тодішньому комісарові[1] Ледачому даний був наказ вибрати з козаків найтямучішого за всіх. — О! (Це „о“ голова проказав, піднявши палець угору), найтямучішого за всіх, показувати шлях цариці. Я тоді…
— Що казати, це всякий уже знає, пане
- ↑ Земські комісари відали збиранням податків, поставкою рекрутів, дорогами, поліцією та експлуатацією державного майна.
