саме, що сидить там, покладе на себе хреста, то це наявна ознака, що не чорт.
Пропозицію схвалили.
— Цур тобі, сатано! — казав писар, прихилившись до шпарини в дверях. — Як не будеш ворушитись, ми відчинимо двері.
Двері відчинились.
— Перехрестись! — сказав голова, озираючись тим часом назад і вибираючи безпечне місце на випадок ретиради[1].
Своячениця перехрестилась.
— Який чорт? Справді, це своячениця!
— Яка нечиста мати загнала вас, кумо, в цю хижку?
І своячениця, хлипаючи, розповіла, як на вулиці схопили її хлопці наоберемок і, не зважаючи на пручання, вкинули її через широке вікно в хату й забили віконницею. Писар кинувся до вікна — петлі у віконниці справді були поодривані, і сама вона прибита тільки зверху дерев'яним брусом.
— Ну, ти в мене знатимеш, одноокий чорте! — закричала вона, підступаючи до голови, який зразу порачкував назад, боязко
- ↑ На випадок відступу.
