дороге намисто. Я дам тобі пояс, оздоблений перлами. У мене є золото… Парубче, знайди мені мою мачуху. Вона люта відьма: не було мені спокою від неї на білому світі. Мучила мене. Глянь на лице моє: вона вивела з нього рум'янець своїми нечистими чарами. Подивись на білу шию мою: вони не змиваються! Вони не змиваються! Вони ніколи не одмиються, ці сині плями, від залізних пазурів її! Подивися на білі ноги мої: вони багато ходили; не по килимах тільки, — по піску гарячому, по землі холодній, по тернах колючих вони ходили; а на очі мої, подивись на мої очі: вони не бачать од сліз… Знайди її, парубче, знайди мені мою мачуху!
Голос її, що раптом дужчав, одразу урвався. Струмки сліз побігли по білому лицю її. Якесь важке, повне жалю й смутку почуття стиснуло груди парубкові.
— Усе б я радий зробити для тебе, моя панночко, — сказав він, щиро хвилюючись, — та як мені і де її знайти?
— Подивися, подивися! — швидко сказала вона, — вона тут! Вона он на березі водить танок між моїми дівчатами і гріється на місяці. Тільки вона хитра й лукава. Вона при-
